Збірник наукових праць "Військова освіта"

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ, ВІЙСЬКОВОЇ ОСВІТИ ТА ПІДГОТОВКИ СИЛ ПІДТРИМКИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ НА ОСНОВІ ІСТОРИЧНОГО ДОСВІДУ ЇХ ФОРМУВАННЯ

Дмитро Герега — 2026-05-28

У статі розглянуто історичні аспекти формування Сил підтримки Збройних Сил України починаючи з часу здобуття незалежності України, проблемні питання розвитку системи управління, організаційних структур, озброєння, військової та спеціальної техніки, що визначають вимоги до військової освіти та підготовки для потреб об’єднаної підтримки. Поглиблений аналіз недоліків та переваг дозволив сформулювати основні перспективні напрямки розвитку Сил підтримки Збройних Сил України на середньострокову та довгострокову перспективу з урахуванням тенденцій змін форм і способів збройної боротьби, досвіду відсічі збройної агресії російської федерації проти України. Реалізація вказаних перспективних напрямків розвитку Сил підтримки Збройних Сил України дозволить досягти очікуваного результату розвитку, зокрема, Сил підтримки Збройних Сил України стануть оптимальними за чисельністю, оснащені сучасним озброєнням, військовою технікою і засобами, всебічно підготовлені та забезпечені, спроможні виконувати покладені на них завдання, а також досягти євроатлантичних стандартів та критеріїв, що дозволить брати повноцінну участь у спільних операціях зі збройними силами країн-партнерів ЄС та НАТО.

ГЛОБАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ ВАРГЕЙМІНГУ (ВІЙСЬКОВИХ ІГОР) У ВІЙСЬКОВІЙ ОСВІТІ: БІБЛІОМЕТРИЧНИЙ АНАЛІЗ ДАНИХ SCOPUS ТА ВИСНОВКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Вадим Машталір — 2026-05-28

У статті подано бібліометричний аналіз досліджень варгеймінгу в контексті професійної військової освіти (ПВО) із застосуванням двоетапної стратегії фільтрації бази даних Scopus. Сформовано два масиви даних: контекстний (n=3962, 2005–2026), що охоплює всю сферу «військових ігор», виключно з математичною теорією ігор, і цільовий (n=1954, 1915–2026), з якого вилучено публікації з теорії ігор та залишено варгеймінг, військову симуляцію та серйозні ігри в освітньо-тренувальному контексті. Візуалізація виконана у VOSviewer 1.6.20 з картуванням спільної зустрічальності авторських ключових слів та аналізом співавторства на рівнях країн. Мета дослідження — виявити тематичну структуру, хронологічну динаміку та географію глобальних тенденцій варгеймінгу та застосування позиції України в цьому дослідницькому ландшафті. Побудовано та проаналізовано п'ять мережевих карт. Карта контекстного масиву показала кількаразове домінування математичної теорії ігор (233 згадування проти 27 для варгеймінгу), що зумовило потребу в двоетапній фільтрації. Після фільтрації варгеймінг створює автономний кластер разом із військовою симуляцією (123 згадування сумарно), просторово відокремлений від серйозних ігор, що підтверджує його статус самостійного інструменту ПВО. Конвергенція кластерів методів ШІ та варгеймінгу у ході досліджень відповідає практичним напрацюванням в установах ПВО НАТО (GenWar Lab, платформа CGSC Vantage, фінська модель edge-AI). Публікаційна активність зросла після 2020 року вп’ятеро — з 25 до 126 публікацій на рік, із піком у 187 публікацій у 2024 році. Карта співавторства засвідчила вихід України в мережу міжнародної наукової співпраці (поріг — 3 документи на країну). Академічна ізольованість корелює з інституційними результатами: контент-аналіз 79 українських нормативних актів з ПВО виявив термінологію варгеймінгу лише у 8 документах (10%), причому в жодному не конкретизовано методологію, стандарти чи кваліфікаційні вимоги до викладача; суцільний огляд каталогів курсів ПВО (понад 13 000 позицій) не виявив жодного курсу з компонентом варгеймінгу. Обмеження дослідження — використання лише однієї пошукової бази даних (Scopus) та не включення публікацій з обмеженим військовим доступом. Сформульовано три рекомендації: нормативне включення варгеймінгу до каталогів курсів ПВО; підготовка когорти фасілітаторів через програми NATO DEEP/NSO; спільні дослідницькі проекти з варгеймінговими центрами НАТО як механізм появи України на карті співавторства Scopus.

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ВІДОМЧОЇ ТА МІЖВІДОМЧОЇ ВЗАЄМОДІЇ ПІД ЧАС НАУКОВОЇ І НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СИСТЕМІ МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Аркадій Атрохов — 2026-05-28

У статті на основі аналізу нормативно-правових документів, структури організації наукової і науково-технічної діяльності в Україні, особливостей системи наукових установ, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти сфери управління Міністерства оборони України розглянуто можливості щодо формування єдиного наукового простору, як інтегрованої мережево-орієнтованої системи, яка має забезпечити ефективну взаємодію суб’єктів наукової і науково-технічної діяльності Міністерства оборони України.

Запропоновано варіант трансформації системи наукової і науково-технічної діяльності міністерства шляхом формування єдиного наукового простору за рахунок здійснення поглибленої взаємодії наукових установ, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти сфери управління Міністерства оборони України під час провадження ними наукової і науково-технічної діяльності.

АКАДЕМІЧНА ДОБРОЧЕСНІСТЬ У ВИЩІЙ ВІЙСЬКОВІЙ ШКОЛІ – РОЗВИВАТИ ЧИ ВИХОВУВАТИ?

Андрій Вітченко — 2026-05-28

Анотація. Статтю присвячено актуальній проблемі виховання культури академічної доброчесності курсантів (слухачів) військових вишів, що зумовлена необхідністю утвердження в українському суспільстві, Збройних Силах України загальноєвропейських ідеалів та цінностей, посилення впливу аксіологічних чинників на функціонування вищої військової школи.
Мета статті полягає у з’ясуванні сутності культури академічної доброчесності, розкритті шляхів і підходів до її виховання у курсантів (слухачів) вищого військового навчального закладу.
Використано систему дослідницьких методів, що складається з аналізу, індукції та дедукції, порівняння, узагальнення, моделювання, прогнозування.
Проаналізовано сучасні наукові погляди на сутність академічної доброчесності та підходи до її набуття у системі сучасної університетської освіти. Встановлено суттєві розходження у розумінні ключового поняття, поширеність формалізованого ставлення до виховання академічної доброчесності як процесу засвоєння певної сукупності цінностей, принципів і заснованих на них правил, досягнення етапних результатів навчання (знань, умінь, навичок).
З метою подолання виявлених недоліків запропоновано оновлене визначення академічної доброчесності, обґрунтовано необхідність виховання культури академічної доброчесності як діяльнісно-аксіологічної якості та поведінкової характеристики здобувачів вищої освіти, що виявляється у їхньому ставленні до виконання навчальних і дослідницьких завдань, особливостях поведінки в академічному середовищі. Доведено, що набуття цієї культури має ґрунтуватися на морально-етичному підході, охоплювати такі особистісні новоутворення, як духовні ідеали, морально-етичні переконання, академічні та військово-професійні цінності, добропорядне ставлення, доброчесні освітньо-наукові дії та вчинки.
Розроблено теоретичну модель системи виховання культури академічної доброчесності курсантів (слухачів) вищого військового навчального закладу, схарактеризовано її основні структурні компоненти (етапи), виховні завдання та інструментарій, очікувані результати виховної роботи. Сформульовано психолого-педагогічні умови виховання культури академічної доброчесності курсантів (слухачів) вищого військового навчального закладу.

ОЦІНЮВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ТА ЛІДЕРСЬКИХ ЯКОСТЕЙ КАНДИДАТІВ НА КОМАНДНІ ПОСАДИ В ЗС УКРАЇНИ: АНАЛІЗ МЕТОДИЧНИХ ПІДХОДІВ

Степан Возняк — 2026-05-28

Анотація. У сучасних умовах широкомасштабної війни актуалізується проблема ефективного оцінювання професійних компетентностей кандидатів на командні посади у Збройних Силах України. Традиційні атестаційні підходи не завжди адекватно відображають лідерський потенціал військовослужбовців в умовах бойового стресу, високого ризику та морального тиску на підрозділ. Особливої ваги набуває комплексне врахування психологічних, моральних і управлінських чинників, що безпосередньо впливають на боєздатність та стійкість військ. Метою дослідження є аналіз наявних методичних підходів до оцінювання професійних компетентностей кандидатів на командні посади, визначення їхніх переваг і обмежень, а також розробка гібридної моделі оцінювання, адаптованої до умов сучасного оперативного середовища та заснованої на поєднанні вітчизняного і міжнародного досвіду. Методологічну основу роботи становить комплексний підхід, що включає аналіз нормативно-доктринальних документів, порівняльний аналіз національних і зарубіжних практик, огляд психодіагностичних, атестаційних і компетентнісно орієнтованих методик. Для узагальнення результатів використано експертні оцінки та класифікаційний підхід до виокремлення ключових компетентностей військових керівників.

У ході дослідження визначено основні блоки критично важливих компетентностей командного складу: управлінські, психологічно-резилієнтні, комунікативно-лідерські та морально-етичні. Запропоновано гібридну модель оцінювання, яка поєднує психодіагностичні інструменти, ситуативні тактичні завдання та експертне спостереження в умовах, наближених до бойових. Окрему увагу приділено проблемним аспектам, зокрема оцінюванню морального авторитету командира та рівня довіри підлеглих як ключових індикаторів ефективного військового лідерства.

Результати дослідження можуть бути використані кадровими органами, військовими навчальними закладами та командирами підрозділів для удосконалення відбору кандидатів на командні посади, розробки адаптивних програм підготовки та підвищення бойової ефективності підрозділів у сучасних бойових умовах.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СИСТЕМИ ВІЙСЬКОВОЇ ОСВІТИ США, НАТО ТА УКРАЇНИ: ВИКЛИКИ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Ібрагім Габідулін — 2026-05-28

У статті здійснено порівняльний аналіз систем професійної військової освіти США, НАТО та України в контексті формування стратегічного мислення у сфері національної безпеки і оборони. Актуальність дослідження зумовлена трансформацією характеру сучасної війни та необхідністю підготовки військових і цивільних керівників, здатних приймати рішення у складному багатодоменному безпековому середовищі.

Метою статті є проведення порівняльного аналізу систем стратегічної військової освіти США, НАТО та України для виявлення інституційних і методологічних відмінностей у підготовці військової та цивільної управлінської еліти, а також визначення основних напрямів трансформації військової освіти України.

У дослідженні використано методи порівняльного інституційного аналізу, аналізу нормативних і доктринальних документів, а також метод наукового узагальнення.

Результати дослідження показують, що у країнах США та НАТО стратегічний рівень професійної військової освіти функціонує як важливий елемент системи державного стратегічного управління. Його характерною особливістю є інтеграція освітніх програм із науковими дослідженнями, аналітичною діяльністю та механізмами узагальнення бойового досвіду (Lessons Learned). У таких системах стратегічна освіта виконує функцію формування спільної стратегічної культури військових і цивільних фахівців.

Установлено, що в Україні система військової освіти перебуває у процесі реформування, однак стратегічний рівень професійної військової освіти поки що не сформований як функціонально завершена інституційна система. Основною проблемою залишається недостатня інтеграція освіти, наукових досліджень і механізмів узагальнення бойового досвіду.

Обґрунтовано основні напрями трансформації військової освіти України, зокрема розвиток стратегічного рівня освіти, інтеграцію наукових досліджень, створення ефективної системи Lessons Learned, розширення цивільно-військової освіти та розвиток лідерських компетенцій.

РОЗРОБКА НАВЧАЛЬНОЇ МОДЕЛІ ПІДГОТОВКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ДО БОЙОВОЇ РОБОТИ З АРТИЛЕРІЙСЬКИМИ БОЄПРИПАСАМИ

Анатолій Дерев’янчук — 2026-05-28

Анотація. У статті обґрунтовано та розроблено навчальну модель підготовки військовослужбовців до роботи з артилерійськими боєприпасами, що поєднує інженерно-технічні знання, алгоритмічні процедури прийняття рішень і компетентнісний підхід. За результатами аналізу конструкції боєприпасів, принципів дії їх основних елементів і сучасних вимог бойового застосування сформовано узагальнений алгоритм вибору підривника, який забезпечує узгодженість між типом цілі, видом боєприпасу та режимом спрацювання.
Розроблена навчальна модель забезпечує систематизацію знань, формалізацію алгоритмів прийняття рішень і поетапне формування професійних компетентностей військовослужбовців до бойової роботи з артилерійськими боєприпасами.
Запропонована модель складається з шести взаємопов’язаних блоків, відповідно до етапів формування професійних компетентностей: від ознайомлення з конструкцією боєприпасів і 3D-моделями до практичної роботи з навчальними підривниками та тренажерами. Наукова новизна дослідження полягає у поєднанні функціонально-інженерної класифікації боєприпасів, алгоритмічного підходу до вибору підривника та компетентнісної структури підготовки. Практична значущість полягає у створенні цілісної системи навчання, яка сприяє підвищенню точності, безпеки та ефективності бойової роботи артилерійських розрахунків.

ПРОБЛЕМИ ВІЙСЬКОВОЇ ПІДГОТОВКИ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ЗА ПРОГРАМОЮ ОФІЦЕРІВ ЗАПАСУ ДЛЯ ПОТРЕБ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ТА ІНШИХ ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАННЬ

Микола Думенко — 2026-05-28

У статті на підставі аналізу стану військової підготовки громадян України за програмою офіцерів запасу у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти досліджуються існуючі проблемні питання військової підготовки громадян України за програмою офіцерів запасу, як важливого елемента системи професійної військової освіти системи Міністерства оборони України та можливі напрями їх вирішення. Обґрунтовано необхідність внесення змін до нормативно-правових документів, які регламентують підготовку офіцерів запасу та запропоновано варіант перспективної моделі військової підготовки офіцерів запасу з можливим алгоритмом залучення офіцерів запасу до військової служби.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ МЕДІАГРАМОТНОСТІ КУРСАНТІВ ФАКУЛЬТЕТУ ВІЙСЬКОВОЇ ПІДГОТОВКИ ДЕРЖСПЕЦТРАНССЛУЖБИ В ПРОЦЕСІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ

Сергій Ємельянов — 2026-05-28

У статті досліджено проблему розвитку медіаграмотності курсантів факультету військової підготовки Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій (далі – факультет)в умовах інформаційного протиборства. Обґрунтовано її значення як складової фахової підготовки майбутніх офіцерів та як чинника забезпечення інформаційної стійкості. Проаналізовано наукові дослідження і публікації щодо медіаграмотності та визначено її особливості у військовій освіті. Узагальнено міжнародний досвід держав-членів НАТО щодо інтеграції медіаосвіти у підготовку військовослужбовців. Обґрунтовано комплекс педагогічних умов розвитку медіаграмотності курсантів факультету, що включає інтеграцію медіаосвіти у зміст фахової підготовки, використання практикоорієнтованих методів навчання, створення інформаційно-освітнього середовища та розвиток інформаційної стійкості.

ТЕХНІЧНЕ МИСЛЕННЯ ЯК ПІДҐРУНТЯ ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ МАЙБУТНЬОГО ОФІЦЕРА З РЕМОНТУ АРТИЛЕРІЙСЬКОГО ОЗБРОЄННЯ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ ВІЙНИ

Євгенія Іванченко — 2026-05-28

Анотація: У статті обґрунтовано актуальність розвитку технічного мислення у майбутніх офіцерів з ремонту артилерійського озброєння в умовах трансформації військової освіти України, підвищення вимог до практичної підготовки військових фахівців та ускладнення сучасних зразків озброєння і військової техніки. Визначено, що технічне мислення майбутнього офіцера-ремонтника є інтегрованою професійно важливою якістю, яка забезпечує аналіз технічного стану зразка, виявлення причин несправностей, вибір оптимального способу ремонту, оцінювання його доцільності та контроль результатів відновлення.
На основі аналізу сучасних українських джерел з військової освіти, а також власного опрацювання етапів ремонтної діяльності уточнено компетентності, що є критично важливими для розвитку технічного мислення: техніко-системна, діагностично-алгоритмічна, просторово-конструктивна, техніко-документаційна, рефлексивно-коригувальна та компетентність прийняття технічних рішень. Проведено порівняння між компетентностями, що загалом формуються у ВВНЗ, і компетентностями, які безпосередньо забезпечують розвиток технічного мислення майбутнього офіцера з ремонту артилерійського озброєння. Встановлено, що наявна система підготовки створює необхідну базу, проте потребує посилення саме в частині діагностичної, просторово-конструктивної, інформаційно-технічної та рефлексивної складових. Акцентується увага на необхідності інтеграції цифрових технологій, тренажерних комплексів і міждисциплінарного підходу до навчання, що сприятиме формуванню гнучкого, критичного та технічно орієнтованого мислення майбутніх військових фахівців.
Запропоновано напрями вдосконалення підготовки, а саме: конкретизацію фахових компетентностей освітніх програм, розширення кейсового і симуляційного навчання, врахування сучасного бойового досвіду війни з рф, посилення роботи з технічною документацією, розвиток технічної рефлексії та прив’язку освітнього процесу до логіки реального ремонтного циклу.

ТРАНСФОРМАЦІЯ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ ОФІЦЕРСЬКИХ КАДРІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ (2014-2025)

Володимир Карпенко — 2026-05-28

В умовах триваючої російсько-української війни система військової освіти України постала перед безпрецедентним викликом, що проявляється необхідністю трансформації безпосередньо під час бойових дій високої інтенсивності. Еволюція характеру збройного протиборства від гібридних загроз (2014–2021) до повномасштабного вторгнення військ російської федерації на території України з елементами впровадження технологічних інновацій (2022–2025) вимагає докорінного перегляду методології підготовки офіцерського складу. Наукова проблема полягає у необхідності подолання розриву між динамічними змінами на полі бою та інерційністю традиційних освітніх програм.

Дослідження має на меті виявити та обґрунтувати кореляцію між зміною тактики ведення бойових дій та трансформацією системи підготовки офіцерів тактичної рівня Збройних Сил України, а також визначити ефективність імплементації стандартів НАТО в умовах реальної війни.

Методологічну основу роботи становить комплексний підхід. Використано порівняльно-історичний метод для періодизації етапів розвитку військової освіти. Застосування системно-структурного аналізу дозволило дослідити перехід від директивної моделі управління до філософії Mission Command. За допомогою методології JALLC (Joint Analysis and Lessons Learned Centre) проаналізовано механізми імплементації бойового досвіду в навчальні програми. Метод графічного моделювання застосовано для побудови та обґрунтування моделі кореляції між вимогами війни та трансформацією військової освіти у період з 2014 по 2025 рік.

У дослідженні виокремлено та охарактеризовано три етапи еволюції підготовки офіцерів Збройних Сил України: «Інституційний» (інтеграція L-курсів та процедур TLP), «Адаптивний» (децентралізація підготовки та феномен «мобілізовані офіцери» у 2022–2023 рр.) та «Технологічний» (мережево-центричні операції 2024–2025 рр.). Доведено, що ключовим фактором тактичної переваги стала зміна ролі офіцера: від класичного командира взводу до менеджера тактичних спроможностей, який управляє мультидоменними ресурсами (піхота, артилерія, БПЛА, РЕБ). Встановлено, що інтеграція автономних систем (Unmanned Systems) трансформувала освітній процес з моделі «наздоганяючої модернізації» у модель «випереджаючої адаптації», де навчальні центри виступають драйверами тактичних інновацій.

За результатами дослідження прийшли до висновків, що, трансформація військової освіти в Україні створила унікальний феномен поєднання стандартів взаємосумісності з НАТО в загальній системі вищої військової освіти в умовах війни.

ПРОФЕСІЙНА ДОБРОЧЕСНІСТЬ ОФІЦЕРІВ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ВІЙСЬКОВОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Дмитро Кисленко — 2026-05-28

Анотація. Актуальність дослідження зумовлена стратегічним курсом України на набуття повноправного членства в НАТО та необхідністю реформування системи військової освіти відповідно до міжнародних стандартів. У цьому контексті особливого значення набуває формування доброчесності офіцерського корпусу як важливої передумови забезпечення взаємо сумісності Збройних Сил України зі структурами держав – членів Альянсу. Сучасні трансформаційні процеси у секторі безпеки і оборони потребують підготовки офіцерів нового типу, діяльність яких ґрунтується на принципах законності, відповідальності, професійної етики та дотримання демократичних цінностей. Формування професійної доброчесності розглядається як важливий складник професійної культури військовослужбовця та необхідна умова ефективного виконання службових обов’язків.

Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні сутності поняття “професійна доброчесність офіцера Збройних Сил України” як педагогічної проблеми в умовах реформування системи військової освіти, а також у розкритті її структури, змісту та педагогічних умов формування.

Методи дослідження: теоретичний аналіз і синтез наукової літератури та нормативно-правових актів; порівняльний аналіз вітчизняних і міжнародних підходів до трактування доброчесності у військовій сфері; метод узагальнення для формулювання авторського визначення та обґрунтування висновків.

У результаті дослідження встановлено, що професійна доброчесність є інтегральною морально-вольовою якістю особистості офіцера, яка визначає його поведінку під час виконання службових обов’язків відповідно до норм військової етики, законодавства та загальнолюдських цінностей. Розкрито чотирикомпонентну структуру цього феномену, що включає когнітивний, мотиваційно-ціннісний, поведінковий та рефлексивний компоненти. Обґрунтовано нормативно-правову основу доброчесності офіцера, яка охоплює антикорупційне, освітнє та військове законодавство, а також корпоративні кодекси. Визначено педагогічні умови формування професійної доброчесності майбутніх офіцерів у процесі їх підготовки у системі військової освіти відповідно до стандартів НАТО.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ І ПРИНЦИПИ ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ ЛІДЕРСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОФІЦЕРІВ ОПЕРАТИВНОГО РІВНЯ У СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ОСВІТИ

Леонід Олійник — 2026-05-28

У статті обґрунтовано методологічні підходи і принципи дослідження розвитку лідерської компетентності офіцерів оперативного рівня у системі професійної військової освіти України. Актуальність теми зумовлена трансформацією безпекового середовища, досвідом російсько-української війни, переходом до багаторівневої системи професійної військової освіти, упровадженням L-курсів і потребою досягнення взаємосумісності з державами-членами НАТО. Мета статті полягає в теоретичному обґрунтуванні інтегрованої методологічної рамки дослідження розвитку лідерської компетентності офіцерів оперативного рівня. Методологічну основу становлять системний, компетентнісний, контекстний, суб’єктно-діяльнісний, андрагогічний та аксіологічний підходи. Уточнено розуміння лідерської компетентності офіцера оперативного рівня як інтегрованого складника його військово-професійної компетентності, що виявляється у здатності й готовності організовувати та спрямовувати спільну діяльність, приймати обґрунтовані рішення, забезпечувати взаємодію, довіру, стійкість і керованість у складному оперативному середовищі. Обґрунтовано систему принципів дослідження: науковості й доказовості, системності й цілісності, професійно-оперативної спрямованості, контекстуалізації, інтеграції теорії і практики, суб’єктності, андрагогічної доцільності, етичної зумовленості, рефлексивності, адаптивності та взаємосумісності. Показано доцільність використання сучасних освітніх і дослідницьких технік, зокрема сценарно-орієнтованого навчання (scenario-based learning), аналізу професійних кейсів (case-based analysis), воєнного моделювання (wargaming), тактичних ігор прийняття рішень (tactical decision games), підсумкового розбору дій (after-action review), коучингу (coaching), менторингу (mentoring), картографування освітньої програми (curriculum mapping), оцінювання
«360 градусів» (360-degree feedback), аналізу освітніх даних і рефлексивних процедур. Запропонована методологічна рамка може бути використана для подальшого визначення критеріїв, показників, діагностичних процедур, педагогічних умов і експериментальної методики розвитку лідерської компетентності офіцерів оперативного рівня.

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗМІШАНОГО НАВЧАННЯ НА ОСНОВІ ЦИФРОВОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ЯК ІНСТРУМЕНТУ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ОСВІТНЬОЇ ТРАЄКТРОІЇ У СИСТЕМУ ПІДГОТОВКИ ВІЙСЬКОВИХ ФАХІВЦІВ

Лідія Паращук — 2026-05-28

У статті розглянуто особливості впровадження змішаного навчання у систему військової освіти на основі використання інформаційно-освітнього середовища MOODLE. Проведено аналіз організаційно-методичних рішень щодо інтеграції дистанційної та аудиторної форм навчання, зокрема використання інструкцій до курсу, цифрового контенту лабораторних занять, тестових завдань із формувальним оцінюванням та електронного журналу. Визначено ключові аспекти використання змішаного навчання для підвищення ефективності підготовки майбутніх військових фахівців та формування їх професійних компетентностей.
Здійснено аналіз ролі інформаційно-освітнього середовища у трансформації традиційної моделі підготовки військових фахівців, що дозволяє поєднати самостійну дистанційну підготовку із практичною діяльністю під час аудиторних занять. Обґрунтовано, що впровадження покрокових інструкцій та відеофайлів-гайденсів для лабораторних робіт сприяє попередній підготовці здобувачів, оптимізації часу роботи у лабораторії та підвищенню якості практичної підготовки. Встановлено, що розміщення теоретичних матеріалів і задачників у цифровому середовищі забезпечує безперервність навчання, диференціацію освітнього процесу та формування індивідуальних освітніх траєкторій.
Описано, що використання тестових завдань із можливістю багаторазового проходження та зарахуванням кращого результату до електронного журналу забезпечує реалізацію формувального оцінювання, підвищує мотивацію здобувачів освіти та створює умови для постійного моніторингу навчальних досягнень. Прогнозовано, що такі інструменти сприяють розвитку самостійності, відповідальності за результати навчання та формуванню професійного мислення майбутніх військових фахівців.
Наукова новизна роботи полягає у комплексному підході до впровадження змішаного навчання у військову освіту шляхом інтеграції цифрових освітніх ресурсів, відеоінструкцій лабораторних занять, адаптивного тестування та електронного моніторингу результатів навчання. Практичне значення дослідження полягає у розробленні шляхів створення цифрового освітнього середовища змішаного навчання для технічних дисциплін військової освіти, що сприяє підвищенню ефективності підготовки та оптимізації використання навчально-матеріальної бази.
Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням адаптивних моделей змішаного навчання, інтеграцією симуляційних технологій та віртуальних лабораторій, використанням аналітики навчальних даних, а також створенням інтелектуальних освітніх середовищ для індивідуалізації підготовки військових фахівців в умовах цифрової трансформації військової освіти.

ПЕРСПЕКТИВИ МІЖВІДОМЧОЇ КООПЕРАЦІЇ В НАУКОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ У СИСТЕМІ МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Людмила Приполова — 2026-05-28

Стаття присвячена аналізу перспектив міжвідомчої кооперації в науковій діяльності у системі Міністерства оборони України.
Дослідження базувалося на принципах системного підходу та проводилося з використанням методів аналізу, синтезу, формально-правового, порівняння та узагальнення.
У статті здійснено аналіз поглядів вчених щодо проблеми налагодження міжвідомчої співпраці у системі Міністерства оборони України в контексті наукової діяльності. Під час огляду наукових праць особливу увагу приділено проблемним питанням наукової діяльності як окремих наукових установ, так і закладів вищої освіти. Зокрема, розглянуто наукові праці, в яких досліджена проблематика перспектив розвитку співробітництва наукових установ Національної академії наук України. У ході дослідження опрацьовано наукові публікації, присвячені проблемі пошуків шляхів оптимізації наукової та науково-технічної діяльності у сфері оборони. Наведено позитивні приклади функціонування деяких наукових установ у Сполучених Штатах Америки.
За результатами дослідження зроблено висновок про необхідність доповнення переліку тих суб’єктів, які можуть бути замовниками наукової продукції в системі Міністерства оборони України. Виокремлено пропозиції, які сприятимуть підвищенню рівня ефективності виконання міжвідомчих наукових робіт, а саме: внесення відповідних змін до Положення про організацію наукової і науково-технічної діяльності в системі Міністерства оборони України (в контексті розширення переліку замовників наукової продукції, з урахуванням перспектив взаємодії з іншими складовими сектору безпеки і оборони України); уточнення порядку організації міжвідомчої взаємодії при замовленні наукової продукції в інтересах Міністерства оборони України. Запропоновано алгоритм міжвідомчої взаємодії від замовлення до укладання спільного договору; утворення Координаційної ради з міжвідомчих науково-дослідних (дослідно-конструкторських) робіт шляхом прийняття відповідного Положення; започаткування єдиної інформаційної бази даних міжвідомчих науково-дослідних (дослідно-конструкторських) робіт.

ПРОГНОЗУВАННЯ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ВВНЗ ЗА ДОПОМОГОЮ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ НА ОСНОВІ СТАТИСТИЧНОГО АНАЛІЗУ ПОВІТРЯНИХ ТРИВОГ

Віталій Рахманов — 2026-05-28

У статті розглядаються особливості прогнозування освітньої діяльності у Національному університеті оборони України в умовах воєнного стану на основі статистичного аналізу повітряних тривог. Обґрунтовано актуальність використання статистичних даних для підвищення ефективності організації освітнього процесу в умовах постійних безпекових загроз. Проаналізовано вплив повітряних тривог на тривалість, безперервність та якість проведення навчальних занять. Визначено основні показники статистичного аналізу, зокрема частоту, тривалість та часову структуру повітряних тривог. Розглянуто можливості застосування штучного інтелекту для визначення найбільш ризикових часових інтервалів. Запропоновано підходи до адаптації освітнього процесу шляхом гнучкого планування розкладу занять, використання змішаних форм навчання та резервування навчального часу. Впровадження систем прогнозування на основі статистики повітряних тривог сприятиме підвищенню стійкості та адаптивності системи військової освіти, забезпеченню безперервності навчання й ефективнішому управлінню освітнім процесом.

ПІДГОТОВКА ОФІЦЕРІВ ЛОГІСТИКИ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Віталій Саган — 2026-05-28

У статті досліджено актуальні питання трансформації системи підготовки офіцерів логістики Державної прикордонної служби України в умовах повномасштабної збройної агресії та інтеграції підрозділів у систему спільних дій із Збройними Силами України. Обґрунтовано необхідність переходу від традиційної моделі тилового забезпечення до сучасної системи логістичного забезпечення, орієнтованої на стандарти НАТО та принципи інтегрованого управління ресурсами.
Проаналізовано досвід виконання бойових (спеціальних) завдань підрозділами ДПСУ, а також результати наукових досліджень, що дозволило визначити ключові вимоги до підготовки офіцера логістики нового покоління. Встановлено, що сучасний офіцер логістики має володіти компетентностями щодо управління логістичними процесами в умовах динамічної бойової обстановки, забезпечення міжвідомчої взаємодії, використання автоматизованих систем управління та прийняття рішень в умовах невизначеності.
Запропоновано напрями удосконалення освітнього процесу в Національній академії Державної прикордонної служби України, зокрема впровадження практикоорієнтованих методів навчання, імітаційного моделювання, цифрових логістичних систем та роботизованих технологій. Визначено доцільність формування підготовки за кластерним підходом, що охоплює управлінсько-технологічний, оперативно-тактичний та інформаційно-аналітичний компоненти.
Доведено, що модернізація змісту освітньо-професійних програм є необхідною умовою підвищення ефективності логістичного забезпечення підрозділів ДПСУ та їх здатності діяти в єдиному логістичному просторі Сил оборони України.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ – ФАХІВЦІВ З ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Валентина Свистун — 2026-05-28

Анотація. У статті здійснено ґрунтовний теоретичний аналіз сутності поняття «педагогічні умови» та обґрунтовано педагогічні умови формування професійної компетентності майбутніх офіцерів – фахівців з фізичної культури і спорту Збройних Сил України у системі вищих військових навчальних закладів. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю підвищення якості професійної підготовки військових фахівців в умовах воєнного стану, модернізації системи військової освіти відповідно до стандартів НАТО, а також впровадження компетентнісного підходу, що орієнтує освітній процес на формування інтегрованих знань, умінь і професійно важливих якостей особистості офіцера.

У роботі використано комплекс взаємодоповнювальних методів дослідження, зокрема аналіз і узагальнення науково-педагогічної літератури, порівняння, систематизацію, індукцію та дедукцію, що дозволило визначити теоретико-методологічні засади досліджуваної проблеми. Для підвищення об’єктивності результатів застосовано метод експертного оцінювання із залученням групи висококваліфікованих фахівців у галузі фізичної підготовки і спорту. Результати експертного оцінювання оброблено з використанням коефіцієнта узгодженості Кендала (W=0,75) та критерію χ², що засвідчило достатній рівень узгодженості думок експертів і статистичну значущість отриманих даних.

За результатами дослідження визначено, систематизовано та науково обґрунтовано комплекс педагогічних умов формування професійної компетентності майбутніх офіцерів – фахівців з фізичної культури і спорту, зокрема: визначення об’єктивних критеріїв і показників оцінювання рівня її сформованості; забезпечення стійкого ціннісно-мотиваційного ставлення курсантів до майбутньої професійної діяльності; педагогічне моделювання процесу формування професійної компетентності; удосконалення змісту та методики професійно орієнтованої підготовки із урахуванням сучасних вимог бойової діяльності.

Практичне значення дослідження полягає у можливості впровадження обґрунтованих педагогічних умов у освітній процес вищих військових навчальних закладів з метою підвищення ефективності професійної підготовки майбутніх офіцерів та забезпечення їх готовності до виконання завдань за призначенням.

МОДЕЛЬ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ «ОСВІТА ВПРОДОВЖ ВІЙСЬКОВОЇ КАР’ЄРИ» ДЛЯ ОСНОВНИХ ТИПОВИХ ПОСАД ОФІЦЕРСЬКОГО СКЛАДУ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Олег Фігура — 2026-05-28

Чинними нормативно-правовими актами визначено основні напрями реалізації воєнної політики України в контексті всеохоплюючої оборони, перспективну модель Збройних Сил України (ЗСУ) та інших складових сил оборони, вимоги до її побудови, місію та візію сил оборони зразка 2030 року, основні спроможності, яких необхідно досягти, а також те, що розвиток сил оборони України здійснюватиметься відповідно до принципів і стандартів НАТО. На цей час для складових сектору оборони України відсутній єдиний підхід до реалізації положень Концепції трансформації системи військової освіти. Вирішення проблеми підвищення професійного рівня особового складу Державної прикордонної служби України (ДПСУ), як суб’єкту сил оборони, залежить від розуміння структури системи підготовки офіцерського складу та ефективності її реалізації. Метою статті є представлення бачення щодо формування моделі реалізації принципу «Освіта впродовж військової кар’єри» для основних типових посад офіцерського складу ДПСУ, як організаційної і науково-методичної конструкції реалізації Концепції трансформації системи військової освіти з урахуванням положень нормативно-правових актів, що регламентують діяльність ДПСУ. Для досягнення мети дослідження використовувались структурно-функціональний аналіз і загальнонаукові методи: порівняння, аналогії, аналізу та синтезу, інформаційний підхід. У статті окреслено основні положення системи військово-прикордонної освіти, описано структуру системи освіти офіцерів ДПСУ та сформовано модель реалізації принципу «Освіта впродовж військової кар’єри» для основних типових посад офіцерського складу ДПСУ. При формуванні моделі враховано організаційно-штатну структуру та функції штатних структур ДПСУ, перелік офіцерських посад у ДПСУ, відповідність штатних структур ДПСУ та ЗСУ за кількісними показниками та завданнями, що ними вирішуються, досвід діяльності прикордонного відомства. У рамках моделі встановлено, зокрема, відповідність між рівнями освіти, типовими посадами, відповідними військовими званнями та кваліфікаціями офіцерського складу ДПСУ. Встановлено залежність можливості вирішення проблеми підвищення професійного рівня особового складу ДПСУ, як суб’єкту сил оборони, від ефективної реалізації сформованої моделі.

ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА ПАТРІОТИЗМУ В КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Олександр Хрущак — 2026-05-28

У статті досліджено історичні джерела патріотизму як інтегральної суспільної цінності та рушійної сили захисту державності в сучасних реаліях. Проаналізовано еволюцію патріотичних ідей та цінностей від часів Київської Русі до сьогодення, висвітлено роль визначних історичних постатей, суспільно-політичних рухів та організацій у формуванні державницької свідомості українців. Особливу увагу приділено козацькій добі, періоду національного відродження XIX – початку XX століття, визвольним змаганням 1917-1921 рр., діяльності ОУН-УПА. У роботі досліджено генезис патріотизму, починаючи з літописної традиції («Повість врем’яних літ»), де закладено ідеї єдності та захисту рідної землі. Висвітлено роль козацької епохи (Б. Хмельницький, І. Мазепа) у формуванні ідеалу війни-патріота. Особливу увагу приділено інтелектуальному прориву ХІХ – початку ХХ ст. (Т. Шевченко, М. Міхновський, І. Огієнко), коли патріотизм трансформувався з етнокультурної в політичну форму самостійності. Проаналізовано досвід ОУН-УПА як приклад інституціалізації національно-визвольного руху. У контексті подій 2014–2026 років визначено роль громадянського суспільства, волонтерського руху та добровольчих формувань як російської сили сучасного спротиву. На прикладах подвигів Героїв України (зокрема О. Мацієвського) показаний нерозривний зв'язок між історичною пам'яттю та боєздатністю Збройних Сил України. Розкрито значення патріотизму як чинника здобуття незалежності України та протидії російській агресії. Обґрунтовано важливість вивчення історичних джерел патріотизму для виховання сучасної молоді, зокрема майбутніх захисників держави. Наголошується, що сучасний масовий героїзм є не ситуативним виявом емоцій, а закономірним результатом тривалого історичного розвитку нації, її безперервної боротьби за виживання та збереження ідентичності.